Фінал притчі:
Ніхто не знав, як вижити, окрім
однієї сім’ї. Син зберіг свого батька й довго його переховував, наражаючи себе
й своїх дітей на небезпеку. Але інакше він не зміг вчинити. Старий просив сина
не ризикувати, але молодий господар не послухав його.
Коли настали тяжкі часи й сім’я
намагалась вижити. Одного разу син звернувся до батька й попросив у нього
поради:
-
Батьку!
Я усе зробив, щоб ми вижили, але попереду ще гірші часи. У нас немає ні
зернини, щоб засіяти весною поле. Що робити?
-
Синку,
я знаю, як вижити. Вийди на двір й подивись на дах нашої хатинки. Знаючи, що
можуть бути тяжкі часи, я покрив будівлю снопами із зерном усередину. Якщо ти
знімеш сніп, ти зможеш змолотити його й буде чим засіяти ниву.
Так досвід й
порада батька врятували людей від голодної смерті.
Життя – це поєднання
досвіду й молодості, це шанування старих й допомога молодим.
ВІДПОВІДІ
Письменник
БАЛЬЗАК
Картинка з
зображенням хати під солом’яною стріхою – підказка до фіналу притчі.
Дякую всім, хто
долучився до Літературного челенджу: хто лайкав, перепостював, писав фанфік,
розгадував загадки челенджу, просто заходив на блог й читав! Особлива подяка
Президенту УАВЗЛ професору Ірію Івановичу Ковбасенко та Ірині Дворницькій
(видавництво «Підручники і посібники») за подарунки, віру у вчителя й дітей, за
підтримку предмету зарубіжної літератури!
Першими були учні
11 класу Кам’янець-Подільскої ЗШ № 17 (вчитель зарубіжної літератури Рудницька
Наталія), не менш цікавим було продовження Валерії Бевз, Кропивницький, ГНТН
(учитель Таїсія Туз) Діти по-своєму побачили фінал притчі: тут й Камю, й
Толкієн, й міфологія, й Льюїс, Коельо.
Пишу про свої
враження від робіт. Такими побачила їх я. Які твори сподобались найбільше Вам,
пишіть у коментарях. Подарунки заслужили усі 11 учасників літературного
челенджу! Посилочки збираю й надішлю за цей тиждень. А вас прошу
сфотографуватись із подарунками й розмістити фото на сторінці заходу.
Найближче до
притчевого фіналу підійшли Юля Тимчук,
Ірина Дячок, Олег Мендерецький
Назва
твору. Не робімо зла #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Юля Тимчук, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: жінка похилого віку
Жанри: оповідь з елементами роздуму
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
***
Ніхто нe знав як вижити, окрім тих нeмічних, старших людeй, яких звільнив молодий, суворий правитeль. Я вважаю, що цeй прошарок суспільства має пeвний досвід життя, можливо в минулому вони зустрічалися з подібними на наші ситуаціі і можуть дати нам своєчасну пораду. Хоча виконувати політичні обов'язки вони вжe нe мали змоги, протe, нe потрібно було іх звільняти і залишати ні з чим. Мабуть, коли нe вистачало продуктів харчування, то самe люди похилого віку могли вирішити цю проблeму. Можливо, вони знали супeр рeцeпт, який допоміг би підвищити врожайність. Протe, хто ж самe володів цим? В місті жила надзвичайно вродлива жінка похилого віку. Протягом усього життя вона стикалася з різними проблeмами, а коли іх вирішувала, то записувала у свою книжку ”Чарівні рeцeпти щастя”. Тому коли краіна пeрeбувала у важкому становищі, то відкривши свою книгу, жінка знайшла чудодійний рeцeпт, за допомогою якого зeмля могла родити. Влада дужe зраділа цьому і відразу впровадила цeй рeцeпт у дію. Пройшов рік, а врожай збільшився майжe втричі! Жінка отримала прeмію і до кінця життя всe суспільство було вдячнe ій.
Пороздумувавши про цю ситуацію, можна зробити висновок: нe потрібно позбуватися людeй, вважаючи іх ні на що нe здатними, варто цінувати і виявляти повагу до всіх людeй, можливо вони нам колись допоможуть у вирішeнні пeвноі проблeми.
Фанрайтер: Юля Тимчук, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: жінка похилого віку
Жанри: оповідь з елементами роздуму
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
***
Ніхто нe знав як вижити, окрім тих нeмічних, старших людeй, яких звільнив молодий, суворий правитeль. Я вважаю, що цeй прошарок суспільства має пeвний досвід життя, можливо в минулому вони зустрічалися з подібними на наші ситуаціі і можуть дати нам своєчасну пораду. Хоча виконувати політичні обов'язки вони вжe нe мали змоги, протe, нe потрібно було іх звільняти і залишати ні з чим. Мабуть, коли нe вистачало продуктів харчування, то самe люди похилого віку могли вирішити цю проблeму. Можливо, вони знали супeр рeцeпт, який допоміг би підвищити врожайність. Протe, хто ж самe володів цим? В місті жила надзвичайно вродлива жінка похилого віку. Протягом усього життя вона стикалася з різними проблeмами, а коли іх вирішувала, то записувала у свою книжку ”Чарівні рeцeпти щастя”. Тому коли краіна пeрeбувала у важкому становищі, то відкривши свою книгу, жінка знайшла чудодійний рeцeпт, за допомогою якого зeмля могла родити. Влада дужe зраділа цьому і відразу впровадила цeй рeцeпт у дію. Пройшов рік, а врожай збільшився майжe втричі! Жінка отримала прeмію і до кінця життя всe суспільство було вдячнe ій.
Пороздумувавши про цю ситуацію, можна зробити висновок: нe потрібно позбуватися людeй, вважаючи іх ні на що нe здатними, варто цінувати і виявляти повагу до всіх людeй, можливо вони нам колись допоможуть у вирішeнні пeвноі проблeми.
Назва твору. Досвід #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Ірина Дячок, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі:
Жанри: роздум
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
Ніхто не знав, як вижити, окрім старих людей, які переховувалися від правителя, щоб він їх також не знищив.
Люди піднімалися на бунт, помирали, а правитель не знав як прогодувати країну. Володар зрозумів, що його правління під загрозою,і, що до того, як він знищив старих людей, у країні завжди був харч.
З надією, що в країні ще залишилися старі люди, правитель оголосив, що більше не буде нікого знищувати і запрошував їх до роботи на полі. Знайшлося багато бажаючих. Країна процвітала. Молоді навчалися господарства у старих людей, а правитель почав поважати старих і зрозумів, що вся країна тримається на праці та досвіді старих людей.
Фанрайтер: Ірина Дячок, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі:
Жанри: роздум
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
Ніхто не знав, як вижити, окрім старих людей, які переховувалися від правителя, щоб він їх також не знищив.
Люди піднімалися на бунт, помирали, а правитель не знав як прогодувати країну. Володар зрозумів, що його правління під загрозою,і, що до того, як він знищив старих людей, у країні завжди був харч.
З надією, що в країні ще залишилися старі люди, правитель оголосив, що більше не буде нікого знищувати і запрошував їх до роботи на полі. Знайшлося багато бажаючих. Країна процвітала. Молоді навчалися господарства у старих людей, а правитель почав поважати старих і зрозумів, що вся країна тримається на праці та досвіді старих людей.
#клуб_фанрайтерів
Олег Мендерецький, Кам'янець-Подільський
Ніхто не міг вижити, окрім Рембера який допомагав правителю і потайки робив собі власні запаси їжі яких йому б хватило на багато років . Взнавши про це правитель розізлився і прогнав його з міста, але й для себе він зробив висновки прийнявши рішення давати можливісь усім працювати і молодому поколіню і старшому, адже кожна людина вкладає свою душу в якусь працю і робить все з любов’ю
Олег Мендерецький, Кам'янець-Подільський
Ніхто не міг вижити, окрім Рембера який допомагав правителю і потайки робив собі власні запаси їжі яких йому б хватило на багато років . Взнавши про це правитель розізлився і прогнав його з міста, але й для себе він зробив висновки прийнявши рішення давати можливісь усім працювати і молодому поколіню і старшому, адже кожна людина вкладає свою душу в якусь працю і робить все з любов’ю
На мою думку, найбільш
художньою виявились притчи Яни Герц,
Анни Нагорянської
Назва твору. Про Нього #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Яна Герц, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17. Yana Gerts
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі:
Жанри: притча.
Статус: завершений великий(1/1 фендома).
***
Ніхто не знав як вижити, окрім Нього. Він не був сміливим чи сильним, надто розумним чи кмітливим. Він, здавалось, був звичайним, нічим не відрізнявся від інших, проте одна дивна річ блукала у його думках. Він кожного дня міркував про кишені, великі малі, білі чи чорні - не важливо. Не було жодної речі у його гардеробі без оцих загадкових дірок , і не те щоб він слідкував за високою модою із сторінок Vogue чи відвідував модні покази.
Кишені були для нього особливою відрадою. Після важкого робочого дня у офісі, за великою горою білих з чорним документів, за озером одноманітних блакитних розмов, стомлений Він приходив до своєї домівки, відкривав пластмасові дверцятка невиликої шафи і уважно розглядав кожну річ свого гардеробу. Там були і важкі зимові пальта , і легкі літні футболки. "Куди ж відправитись сьогодні?" Він обережно відсунув легкий одяг і заліз у кишеню зимового пальта й опинився у іншому світі. Багато сивих голів (таких він ще ніколи не бачив) працювали на землі, порались у державних справах, продавали, купували, рахували, вишивали, доглядали малих дітей... Ця дивна країна, покрита сивиною, була добре економічно розвиненою, й славилась величезними зерновими запасами. Він продовжував мадрувати цією славною державою, поки не натрапив на три величезні мішки, через дірки яких вже лізли зерна пшениці. Ось-ось і лусне. Він обережно наставив свої бліді руки, і у його долоні посипались великі золотисті, зігріті сонцем зерна. Враз він опинився у своїй маленькій кімнатці, а його кулак був повен пшениці.
Фанрайтер: Яна Герц, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17. Yana Gerts
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі:
Жанри: притча.
Статус: завершений великий(1/1 фендома).
***
Ніхто не знав як вижити, окрім Нього. Він не був сміливим чи сильним, надто розумним чи кмітливим. Він, здавалось, був звичайним, нічим не відрізнявся від інших, проте одна дивна річ блукала у його думках. Він кожного дня міркував про кишені, великі малі, білі чи чорні - не важливо. Не було жодної речі у його гардеробі без оцих загадкових дірок , і не те щоб він слідкував за високою модою із сторінок Vogue чи відвідував модні покази.
Кишені були для нього особливою відрадою. Після важкого робочого дня у офісі, за великою горою білих з чорним документів, за озером одноманітних блакитних розмов, стомлений Він приходив до своєї домівки, відкривав пластмасові дверцятка невиликої шафи і уважно розглядав кожну річ свого гардеробу. Там були і важкі зимові пальта , і легкі літні футболки. "Куди ж відправитись сьогодні?" Він обережно відсунув легкий одяг і заліз у кишеню зимового пальта й опинився у іншому світі. Багато сивих голів (таких він ще ніколи не бачив) працювали на землі, порались у державних справах, продавали, купували, рахували, вишивали, доглядали малих дітей... Ця дивна країна, покрита сивиною, була добре економічно розвиненою, й славилась величезними зерновими запасами. Він продовжував мадрувати цією славною державою, поки не натрапив на три величезні мішки, через дірки яких вже лізли зерна пшениці. Ось-ось і лусне. Він обережно наставив свої бліді руки, і у його долоні посипались великі золотисті, зігріті сонцем зерна. Враз він опинився у своїй маленькій кімнатці, а його кулак був повен пшениці.
#клуб_фанрайтерів
.Назва твору. Час
Фанрайтер: Анна Нагорянська, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Одій
Жанри: притча
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
.Назва твору. Час
Фанрайтер: Анна Нагорянська, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Одій
Жанри: притча
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
.. одного хлопчика. Багато
віщунів того часу розповідали про нього, але ніхто не міг дізнатися, хто він
був. За легендою, саме він був визволителем, який принесе нове життя у місто.
Віра у людей згасала. По дорогах можна було зустріти багато голодних людей, які
благали дати їм трішки їжі.
Але одного разу в маленькому старому будиночку, який вже розвалювався від довгого жалюгідного життя, маленький Одій зауважив, що у сім'ї майже немає їжі. Від розпачу в нього голова йшла обертом, а можливо і від голоду. Щоб якось протриматисяь, він вирішив заснути. Йому приснились дивовижне сновидіння, де він заходить у "Страшний сарай" та бачить їжу. Це було найжахливіше місце у тій місцевості, де проживав Одій. Ходили чутки, що там є привид старого чоловіка, який застрелився тут декілька місяців тому. Відтоді, сюди ніхто не приходив. Навіть не знав народ чи дійсно його поховали,
чи закривавлене тіло залишилось у будівлі.
Вранці голова йшла обертом. Їжі було все менше та менше. Шлунок шаленів, викрикуючи благальні крики. Сон був такий прадоподібний. Все-таки потрібно було йому зайти туди! Це був останній його шанс.
Жахливий будинок нагадував кошмарний сон, але хлопчик зайшов туди. Усередині він побачив нічого особливого, окрім стола. Діло в тім, що там взагалі нічого не було, окрім нього. На столі була ручка та обірваний шматок паперу. На ньому було грамотно виведені слова:"Напиши своє бажання". Одій, не думаючи написав про їжу. Він забажав їжі для всього народу. Раптом, синя хвиля покотилася через усю кімнату. Було лячно. Хлопчик швидко вибіг на вулицю. Усі були щасливі. Було таке враження, що голоду ніби й не було. На нього дивилися, як на психа. І Одій зрозумів чому. Усі було дивно одягненні. Якісь дивні сині штани, які були навіть на дівчатах доповнювались непристойним верхнім одегом, який не приховував навіть частини тіла. Він підійшов до одної жінки та запитав:"Дозвольте дізнатися, що відбувається? " Жінка глянула на нього знизу догори та була вражена його зовнішнім виглядом. Але потім вмить повеселішала:
- Ви учасник фестивалю?
Хлопець поглянув на неї здивовано:
- Фесивалю? Якого фесивалю?
- Ох, ви ще й чудовий актор! Набагато кращий, чим того року?
- А, пробачте, якого року?
- Ну... Того року... 2016...?
Нарешті Одій зрозумів: він опинився в іншому столітті. Обернувшись, він побачив ту саму хатину і довго на неї дивився. Жінка помітила той погляд і, подумавши що він божевільний, пішла далі. Вочевидь, вона не бачила будинка.
Стурбований, він забіг до неї назад. На столі виднілася записка. Але слова тепер було інакші:"Усе буде, але не так, як ми очікуємо."
Але одного разу в маленькому старому будиночку, який вже розвалювався від довгого жалюгідного життя, маленький Одій зауважив, що у сім'ї майже немає їжі. Від розпачу в нього голова йшла обертом, а можливо і від голоду. Щоб якось протриматисяь, він вирішив заснути. Йому приснились дивовижне сновидіння, де він заходить у "Страшний сарай" та бачить їжу. Це було найжахливіше місце у тій місцевості, де проживав Одій. Ходили чутки, що там є привид старого чоловіка, який застрелився тут декілька місяців тому. Відтоді, сюди ніхто не приходив. Навіть не знав народ чи дійсно його поховали,
чи закривавлене тіло залишилось у будівлі.
Вранці голова йшла обертом. Їжі було все менше та менше. Шлунок шаленів, викрикуючи благальні крики. Сон був такий прадоподібний. Все-таки потрібно було йому зайти туди! Це був останній його шанс.
Жахливий будинок нагадував кошмарний сон, але хлопчик зайшов туди. Усередині він побачив нічого особливого, окрім стола. Діло в тім, що там взагалі нічого не було, окрім нього. На столі була ручка та обірваний шматок паперу. На ньому було грамотно виведені слова:"Напиши своє бажання". Одій, не думаючи написав про їжу. Він забажав їжі для всього народу. Раптом, синя хвиля покотилася через усю кімнату. Було лячно. Хлопчик швидко вибіг на вулицю. Усі були щасливі. Було таке враження, що голоду ніби й не було. На нього дивилися, як на психа. І Одій зрозумів чому. Усі було дивно одягненні. Якісь дивні сині штани, які були навіть на дівчатах доповнювались непристойним верхнім одегом, який не приховував навіть частини тіла. Він підійшов до одної жінки та запитав:"Дозвольте дізнатися, що відбувається? " Жінка глянула на нього знизу догори та була вражена його зовнішнім виглядом. Але потім вмить повеселішала:
- Ви учасник фестивалю?
Хлопець поглянув на неї здивовано:
- Фесивалю? Якого фесивалю?
- Ох, ви ще й чудовий актор! Набагато кращий, чим того року?
- А, пробачте, якого року?
- Ну... Того року... 2016...?
Нарешті Одій зрозумів: він опинився в іншому столітті. Обернувшись, він побачив ту саму хатину і довго на неї дивився. Жінка помітила той погляд і, подумавши що він божевільний, пішла далі. Вочевидь, вона не бачила будинка.
Стурбований, він забіг до неї назад. На столі виднілася записка. Але слова тепер було інакші:"Усе буде, але не так, як ми очікуємо."
Яким має бути правитель? Чи відповідальний
за свої рішення володар? Про це притчі Наталі Яворської, Романова Дмитра,
Шулімов Тимофій
Назва твору. Висновки #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Наталя Яворська, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Ларіон, Ахмад, хлопчик
Жанри: притча.
Статус: завершений великий(1/1 фендома).
***
Ніхто не знав як вижити, окрім одного мудрого чоловіка на ім'я Ларіон. Чоловік заздалегідь відкладав харчів на чорний день. Ларіон був чоловік не молодих років, його обличчя було худорляве, руки його були покоцані та з шрамами від праці. Чоловік навигляд був схожий на живого мертвиця який наче виліз з могили. Одного дня Ларіон вийшовши на вулицю зустрів маленького хлопчика який вже ледь йшов у пошуках їжі. Чоловікові стало шкода малого і він його запросив до себе. Малий хлопчина зі страхом в очах погодився та вони разом зайшли у будинок. Побачивши їжу хлопчик одразу перестав боятися і на його очах з'явилася сльоза, Ларіон одразу згадав своїх маленьких сина та доньку, і красуню дружину, які померли від чуми вже дуже давно. На обличчі чоловіка теж непомітно пробігла сльоза. Коли Ларіон та малий трішки поїли, хлопчик розповів про своє життя. Мудрий чоловік уважно слухав історію малого. Хлопчину було звати Ахмад, він розповів що у нього була велика дружня сім'я, малий розповідав про усіх членів сім' ї з усмішкою, лише про батька він пари з уст не мовив. З великою цікавістю Ларіон запитав хлопчика: „ А хто твій батько? Чому ти про нього не розповідаєш?". У Ахмада швидко зникла усмішка, він опустив очі до низу і з серйозним виразом промовив: „ Він той через кого усі ми зтраждаєм, той хто впершу чергу думає лише про себе і сам зараз страждає." Малий коли розповідав про батька не був схожий вже на того хлопчика якого зустрів Ларіон, він настільки змінився на обличчі що далеко не був схожим на хлопчика віком 11 років. І ось у чоловіка виникла ідея після розповіді, зрозумівши що малий королівської крові, Ларіон сказав:" Ми зробимо так, усі харчі що у мене є ми роздамо людям, щоб народ міг піднятися на ноги, і далі ми підем у покої твого батька і змусимо його відмовитися від правління!!!". Ахмад не роздумуючи погодився і вони зробили саме так. Чоловік та малий піднявши народ вже прямували до покої правителя. І ось настав момент коли вони прибули на місце. Зайшовши у покої Ахмад побачив свого батька і йому стало його трішки шкода, жорстокий правитель лежав у ліжку напівживий, його лице схудорляв, шкіра на обличчі уже свисала, руки тремтіли він був не схожий сам на себе. Ларіон стояв у ступорі він незнав як почати цю серйозну розмову, але злість і бажання нормального життя для свого народу брало гору. Правитель усе зрозумівши погодившись мовчки кивнув головою. Жорстокий правитель розумів що нічого доброго для своєї країни нічого не зробив. Пройшло декілька місяців старий правитель помер від голоду, а йому на зміну прийшли два справедливих правителя Ларіон та Ахмад. Країна розцвіла усім всьо вистачало ніхто ні на що не скаржився. А висновок цій історії такий, завжди думайте про за людей за яких ви берети відповідальність.
Фанрайтер: Наталя Яворська, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Ларіон, Ахмад, хлопчик
Жанри: притча.
Статус: завершений великий(1/1 фендома).
***
Ніхто не знав як вижити, окрім одного мудрого чоловіка на ім'я Ларіон. Чоловік заздалегідь відкладав харчів на чорний день. Ларіон був чоловік не молодих років, його обличчя було худорляве, руки його були покоцані та з шрамами від праці. Чоловік навигляд був схожий на живого мертвиця який наче виліз з могили. Одного дня Ларіон вийшовши на вулицю зустрів маленького хлопчика який вже ледь йшов у пошуках їжі. Чоловікові стало шкода малого і він його запросив до себе. Малий хлопчина зі страхом в очах погодився та вони разом зайшли у будинок. Побачивши їжу хлопчик одразу перестав боятися і на його очах з'явилася сльоза, Ларіон одразу згадав своїх маленьких сина та доньку, і красуню дружину, які померли від чуми вже дуже давно. На обличчі чоловіка теж непомітно пробігла сльоза. Коли Ларіон та малий трішки поїли, хлопчик розповів про своє життя. Мудрий чоловік уважно слухав історію малого. Хлопчину було звати Ахмад, він розповів що у нього була велика дружня сім'я, малий розповідав про усіх членів сім' ї з усмішкою, лише про батька він пари з уст не мовив. З великою цікавістю Ларіон запитав хлопчика: „ А хто твій батько? Чому ти про нього не розповідаєш?". У Ахмада швидко зникла усмішка, він опустив очі до низу і з серйозним виразом промовив: „ Він той через кого усі ми зтраждаєм, той хто впершу чергу думає лише про себе і сам зараз страждає." Малий коли розповідав про батька не був схожий вже на того хлопчика якого зустрів Ларіон, він настільки змінився на обличчі що далеко не був схожим на хлопчика віком 11 років. І ось у чоловіка виникла ідея після розповіді, зрозумівши що малий королівської крові, Ларіон сказав:" Ми зробимо так, усі харчі що у мене є ми роздамо людям, щоб народ міг піднятися на ноги, і далі ми підем у покої твого батька і змусимо його відмовитися від правління!!!". Ахмад не роздумуючи погодився і вони зробили саме так. Чоловік та малий піднявши народ вже прямували до покої правителя. І ось настав момент коли вони прибули на місце. Зайшовши у покої Ахмад побачив свого батька і йому стало його трішки шкода, жорстокий правитель лежав у ліжку напівживий, його лице схудорляв, шкіра на обличчі уже свисала, руки тремтіли він був не схожий сам на себе. Ларіон стояв у ступорі він незнав як почати цю серйозну розмову, але злість і бажання нормального життя для свого народу брало гору. Правитель усе зрозумівши погодившись мовчки кивнув головою. Жорстокий правитель розумів що нічого доброго для своєї країни нічого не зробив. Пройшло декілька місяців старий правитель помер від голоду, а йому на зміну прийшли два справедливих правителя Ларіон та Ахмад. Країна розцвіла усім всьо вистачало ніхто ні на що не скаржився. А висновок цій історії такий, завжди думайте про за людей за яких ви берети відповідальність.
Фанрайтер Романов Дмитро #клуб_фанрайтерів
Знали як вижити лише ті,хто зумів сховатись.Це була група людей похилого віку, які переховувались по закутках і боялись виходити у люди.Та коли місто охопила паніка і багато людей пішло з життя,старим вже не було чого втрачати.Вони вийшли на вулиці і намагались допомогти тим,хто цього потребує.
Правитель був розлючений цим і вперто не хотів визнавати своєї помилки,(катастрофічної помилки).Щоб якось покращити становище людей він наказав закупити засоби існування,зокрема харчі, у іншій країні.Але це не дало бажаного результату.
Одного разу до провителя прийшов Старий,який запропонував свій варіант вирішення катастрофи.Його слова були такими,що пташки перестали співати і вилетіли у інші краї,дерева всохлись,а трава виогоріла і більше ніколи не росла за територією палацу. Правитель вислухав його і після розмови перший наказ,котрий віддав Правитель- "відрубати язика старому".А другий-відмінити усі налоги та надати кожному мешканцю кошти на посіви різних культур.
Знали як вижити лише ті,хто зумів сховатись.Це була група людей похилого віку, які переховувались по закутках і боялись виходити у люди.Та коли місто охопила паніка і багато людей пішло з життя,старим вже не було чого втрачати.Вони вийшли на вулиці і намагались допомогти тим,хто цього потребує.
Правитель був розлючений цим і вперто не хотів визнавати своєї помилки,(катастрофічної помилки).Щоб якось покращити становище людей він наказав закупити засоби існування,зокрема харчі, у іншій країні.Але це не дало бажаного результату.
Одного разу до провителя прийшов Старий,який запропонував свій варіант вирішення катастрофи.Його слова були такими,що пташки перестали співати і вилетіли у інші краї,дерева всохлись,а трава виогоріла і більше ніколи не росла за територією палацу. Правитель вислухав його і після розмови перший наказ,котрий віддав Правитель- "відрубати язика старому".А другий-відмінити усі налоги та надати кожному мешканцю кошти на посіви різних культур.
Фанрайтер: Шулімов Тимофій,
Кропивницький, ГНТН #клуб_фанрайтерів
...ніхто не знав, як вижити, окрім старого діда, якого молодий онук заховав у льоху, коли винищували старих.
Дід сказав йому, що поля не родять тому що врожай посадили надто рано і він загнив. Молодий чоловік привів свого діда до правителя, щоб розповісти, чому не родять землі, але правитель одразу наказав стратити їх двох. Перед стратою старий встиг розповісти володарю , що врожай треба садити з 19 по 24 травня, а не з 14 по 16. Правитель задумався, але згодився зробити так, як скаже старець, але за однієї умови. Умова була така : якщо врожай вродить, то правитель зробить старого головним радником. Таж якщо не вродить, то відрубає голову йому і його онуку.
Рівно через півроку робітники збирали врожай, та такий, що на 3 роки вперед вистачить. Володар дуже здивувався, але виконав обіцянку і назначив дідуся головним радником.
І зрозумів тоді цар, що старі люди, це не тягар для країни, а навпаки, її духовне багатство і мудрість.
...ніхто не знав, як вижити, окрім старого діда, якого молодий онук заховав у льоху, коли винищували старих.
Дід сказав йому, що поля не родять тому що врожай посадили надто рано і він загнив. Молодий чоловік привів свого діда до правителя, щоб розповісти, чому не родять землі, але правитель одразу наказав стратити їх двох. Перед стратою старий встиг розповісти володарю , що врожай треба садити з 19 по 24 травня, а не з 14 по 16. Правитель задумався, але згодився зробити так, як скаже старець, але за однієї умови. Умова була така : якщо врожай вродить, то правитель зробить старого головним радником. Таж якщо не вродить, то відрубає голову йому і його онуку.
Рівно через півроку робітники збирали врожай, та такий, що на 3 роки вперед вистачить. Володар дуже здивувався, але виконав обіцянку і назначив дідуся головним радником.
І зрозумів тоді цар, що старі люди, це не тягар для країни, а навпаки, її духовне багатство і мудрість.
Фанрайтер: Коваль Іван, Кропивницький, ГНТН #клуб_фанрайтерів
Плата за помилку
...ніхто не знав, як вижити, окрім старих та досвідчених людей. Правитель наказав шукати того, хто міг би допомогти, але всіх старих та досвідчених було вбито. Як не шукали люди допомоги, але так нікого не знайшли. Жителів країни чекала неминуча загибель. Молодий правитель в перше за ці роки пошкодував про своє рішення.
Плата за помилку
...ніхто не знав, як вижити, окрім старих та досвідчених людей. Правитель наказав шукати того, хто міг би допомогти, але всіх старих та досвідчених було вбито. Як не шукали люди допомоги, але так нікого не знайшли. Жителів країни чекала неминуча загибель. Молодий правитель в перше за ці роки пошкодував про своє рішення.
Українські народні
мотиви порятунку запропонували Валерія Бевз, Ірина Гах
Фанрайтер: Валерія Бевз, Кропивницький,
ГНТН #клуб_фанрайтерів
Ніхто не знав, як вижити, окрім однієї людини. Це бабуся, яка втекла з цієї країни ще до того, як володар почав вбивати старих.
Леся( так звали бабусю) дуже сумувала за своєю батьківщиною і вирішила повернутися. Вона знала, що це небезпечно, оскільки правитель ненавидів старих.
Але сталося те, чого ніхто не очікував. Володар, дізнавшись про приїзд Лесі, зрозумів, що саме вона зможе всіх врятувати.
-Лесю, у нас немає запасів,- говорив правитель до бабусі. – Усі від голоду помирають. Але я дізнався, що Ви вмієте варити одне зілля, яке допоможе усім вижити. - Так… - казала Леся, будучи наляканою. – Так, я чаклунка! Не спалюйте мене, будь-ласка! - Ніхто вас вбивати не буде. Навпаки, я заплачу Вам усім, чим потрібно. Але допоможіть нам, прошу Вас!
Леся дістала з своєї сумки декілька пляшок потрібного зілля.
-Це зілля допоможе вам лише один раз. Ви повинні правильно доглядати за землею, рослинами тощо. - А як правильно? – Усі спитали бабусю. - Ви ж взагалі землю не орали, тому врожаю і не було. Полийте цим зіллям землю, де росте зерно. Через кілька днів на полях воно вродить. І…
Леся знепритомніла і впала. Усі кликали лікарів. Вони прибули вже через 5 хвилин. - Її життя вже скінчилося…
І все сталося так, як казала бабуся. Вродило зерно, плодові дерева принесли врожай, а Лесі звели пам’ятник.
- Ось така історія, онуче. - Бабусю, а Лесю й досі поважають? - Так. Адже завдяки їй ми усі живемо.
Ніхто не знав, як вижити, окрім однієї людини. Це бабуся, яка втекла з цієї країни ще до того, як володар почав вбивати старих.
Леся( так звали бабусю) дуже сумувала за своєю батьківщиною і вирішила повернутися. Вона знала, що це небезпечно, оскільки правитель ненавидів старих.
Але сталося те, чого ніхто не очікував. Володар, дізнавшись про приїзд Лесі, зрозумів, що саме вона зможе всіх врятувати.
-Лесю, у нас немає запасів,- говорив правитель до бабусі. – Усі від голоду помирають. Але я дізнався, що Ви вмієте варити одне зілля, яке допоможе усім вижити. - Так… - казала Леся, будучи наляканою. – Так, я чаклунка! Не спалюйте мене, будь-ласка! - Ніхто вас вбивати не буде. Навпаки, я заплачу Вам усім, чим потрібно. Але допоможіть нам, прошу Вас!
Леся дістала з своєї сумки декілька пляшок потрібного зілля.
-Це зілля допоможе вам лише один раз. Ви повинні правильно доглядати за землею, рослинами тощо. - А як правильно? – Усі спитали бабусю. - Ви ж взагалі землю не орали, тому врожаю і не було. Полийте цим зіллям землю, де росте зерно. Через кілька днів на полях воно вродить. І…
Леся знепритомніла і впала. Усі кликали лікарів. Вони прибули вже через 5 хвилин. - Її життя вже скінчилося…
І все сталося так, як казала бабуся. Вродило зерно, плодові дерева принесли врожай, а Лесі звели пам’ятник.
- Ось така історія, онуче. - Бабусю, а Лесю й досі поважають? - Так. Адже завдяки їй ми усі живемо.
#клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Ірина Гах, місто Кам'янець-Подільський, ЗОШ№17
Зілля
Усе частіше на вулицях почали з’являтись катафалки. Ніхто не знав, як вижити, окрім одного дідуся, якого було звати Пітер, який під час винищення сховавався до комори, і провів там понад 10 років. Але комора це була незвичайна, вона була схожа на новий світ. Там жили лише старі люди, старі тварини і все старе. Люди були непрацездатні, але для того щоб вони могли працювати вони випивали зілля і ставали молодими і сильними людьми. Могли будувати нові споруди, працювати на полі і розвивали економічно цей світ. І дізнавшись, що де живе молодь, що у них погане становище, немає що їсти, Пітер запропонував їм випити зілля, але таке, що робить їх старими, бо вхід у той світ можна було лише таким. І вони погодились, як тільки правитель дізнався, що у його країні всі старі, він наказав всіх винищити, але вони переїхали у новий світ.. І зробили для себе висновки, що немає різниці молодий чи старий , головне щоб був розум і була сила…. І так все тривало багато століть, старих винищували, а молоді ставали старими…
Фанрайтер: Ірина Гах, місто Кам'янець-Подільський, ЗОШ№17
Зілля
Усе частіше на вулицях почали з’являтись катафалки. Ніхто не знав, як вижити, окрім одного дідуся, якого було звати Пітер, який під час винищення сховавався до комори, і провів там понад 10 років. Але комора це була незвичайна, вона була схожа на новий світ. Там жили лише старі люди, старі тварини і все старе. Люди були непрацездатні, але для того щоб вони могли працювати вони випивали зілля і ставали молодими і сильними людьми. Могли будувати нові споруди, працювати на полі і розвивали економічно цей світ. І дізнавшись, що де живе молодь, що у них погане становище, немає що їсти, Пітер запропонував їм випити зілля, але таке, що робить їх старими, бо вхід у той світ можна було лише таким. І вони погодились, як тільки правитель дізнався, що у його країні всі старі, він наказав всіх винищити, але вони переїхали у новий світ.. І зробили для себе висновки, що немає різниці молодий чи старий , головне щоб був розум і була сила…. І так все тривало багато століть, старих винищували, а молоді ставали старими…
А оці діти –
майбутні інноватори, винахідники – Катерина Мельник, Демид Бабюк
Назва твору. ... #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Катерина Мельник, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Лорі
Жанри: оповідання-фентезі
Ніхто не знав як вижити окрім, маленької дівчинки Лорі. Їй було 16 років. В її сімї багато хто помер, залишилась тільки мама. У неї було волосся пшеничного кольору і очі наповненні життям. У неї була мрія стали правителем держави і перетворити її на КРАЇНУ-МРІЙ. У неї виникла ідея зробити машину, яка могла б з одного зерна зробити багато і тоді криза пройде, бо тим зерном засадили б усі поля. А так як ґрунти чудотворні то врожай зійшов би за місяць.Вона вирішила піти до царя з своєю ідеєю. Правитель був виснажений і послухавши юну Лорі, почав задавати багато запитань: про фандрайзинг, дедлайн і ще про всякі незрозумілі для неї терміни.
Дівчина зрозуміла, що їй потрібно діяти і почала конструювати свії Іноваційний прилад.
Пройшло 2 місяці...
Врожаю було дуже багато поля родили дуже добре, зерно йшло на експорт другим державам. Через два тижні після візиту Лорі правитель помер і держава залишилась без Головнокомандувача. Народ бачив, що дівчинка здібна і може досягти успіху. Її обрали правителькою, вона правила 88 років. Країна перетворилась на Казку.
Можна зробити висновок, що потрібно давати дорогу молодим, адже це нове покоління і нові можливості, не варто сумніватися в них бо вони однозначно приведуть до успіху і процвітання.
Фанрайтер: Катерина Мельник, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Лорі
Жанри: оповідання-фентезі
Ніхто не знав як вижити окрім, маленької дівчинки Лорі. Їй було 16 років. В її сімї багато хто помер, залишилась тільки мама. У неї було волосся пшеничного кольору і очі наповненні життям. У неї була мрія стали правителем держави і перетворити її на КРАЇНУ-МРІЙ. У неї виникла ідея зробити машину, яка могла б з одного зерна зробити багато і тоді криза пройде, бо тим зерном засадили б усі поля. А так як ґрунти чудотворні то врожай зійшов би за місяць.Вона вирішила піти до царя з своєю ідеєю. Правитель був виснажений і послухавши юну Лорі, почав задавати багато запитань: про фандрайзинг, дедлайн і ще про всякі незрозумілі для неї терміни.
Дівчина зрозуміла, що їй потрібно діяти і почала конструювати свії Іноваційний прилад.
Пройшло 2 місяці...
Врожаю було дуже багато поля родили дуже добре, зерно йшло на експорт другим державам. Через два тижні після візиту Лорі правитель помер і держава залишилась без Головнокомандувача. Народ бачив, що дівчинка здібна і може досягти успіху. Її обрали правителькою, вона правила 88 років. Країна перетворилась на Казку.
Можна зробити висновок, що потрібно давати дорогу молодим, адже це нове покоління і нові можливості, не варто сумніватися в них бо вони однозначно приведуть до успіху і процвітання.
#клуб_фанрайтерів
Демид Бабюк, Кам'янець-Подільський
Ніхто не знав як вижити окрім одинокого юнака, що жив далеко поза містом. У нього була своя хижина, в якій він винаходив різні хімічні речовини. Серед них були й такі, які значно подовжували тривалість зберігання їжі, при цьому не були шкідливими для людини. Завдяки цьому в нього завжди було повно їжі, яку хлопець зберігав у підвалі, ключ від якого він завжди носив завжди носив із собою.
Демид Бабюк, Кам'янець-Подільський
Ніхто не знав як вижити окрім одинокого юнака, що жив далеко поза містом. У нього була своя хижина, в якій він винаходив різні хімічні речовини. Серед них були й такі, які значно подовжували тривалість зберігання їжі, при цьому не були шкідливими для людини. Завдяки цьому в нього завжди було повно їжі, яку хлопець зберігав у підвалі, ключ від якого він завжди носив завжди носив із собою.
Перед тим, як старих
людей було знищено, він дбав про одного дідуся, що допомагав йому працювати з
хімічними речовинами. Той старий знав, що так станеться, тому хлопець зробив
усе для того, щоб все пройшло гладко і без сліз.
Коментарій (не додавати до твору) - це нагадує мені
"Чуму".
Отож, хлопець мав на що жити, та йому
було сумно жити одному, тому він вирушив у місто.
Через декілька неділь він знайшов тих, кому може довіряти. Вони зібрались у нього в хижці й трохи згодом вирушили з міста.
Через декілька неділь він знайшов тих, кому може довіряти. Вони зібрались у нього в хижці й трохи згодом вирушили з міста.
З тих пір їх ніхто не
бачив, проте вони створили три плакати у місті, з мапою виходу з міста, через
хижку де було трохи їжі.
Коментарій - мораль
тут просто, треба бути щедрим з людьми, вміти з ними ладнати та допомагати їм,
якщо вони цього потребують і ти дійсно цього хочеш.
А оцієї дівчини -Олександри
Іваськової– міфологічна свідомість, що мені нагадала твори Лесі Українки
Назва твору. Бонна #клуб_фанрайтерів
Фанрайтер: Олександра Іваськова, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Бонна
Жанри: оповідання-фентезі
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
Ніхто не міг вижити окрім однією молодої дівчини на ім'я Бонна. У цей час Бонні було лише 19 років, проте вона була креативною і активною дівчиною. Як і всіх жителів "Молодої країни", її сім'ю не оминуло жорстоке рішення керівника держави. Так як Бонна була пізньою і єдиною дитиною в сім'ї, вона втратила всіх своїх родичів. На момент смерті її батьків, матері, Клер Мальбертон, було 56 років, а батьку, Томасу Мальбертону, - 58. Вони обоє любили землю і працювали агрономами. Подружня пара могла годинами працювати на полі, не помічаючи, як плине час. А ось їхня донька взагалі не цікавилась захопленням батьків, вона вважала це нудним заняттям.
І ось, коли в країні знищила усіх старших людей, Бонна залишилась одна. Спочатку їй вистачало запасів, як і іншим, але через 5 років у неї також все закінчилося.
Йшов час... Бонна почала помічати дивні речі. Кожного дня, о 2 годині ночі, Бонна бачила свою матір. Спочатку їй здавалось що вона марить, або це взагалі сон. Проте коли матір почала все частіше і частіше з'являтися в житті доньки, Бонна зрозуміла, що це - дух матері. Клер намагалась допомогти своїй доньці вижити, жінка розповідала усе про землю і городину. Дівчина ж, спочатку ігнорувала "послання з того світу", але згодом зрозуміла їх сенс і почала прислухатись. Вона уважно спостерігала за знаками матері. Таким чином їй вдалось вижити. Це заняття вже не здавалось їй таким нудним і безглуздим, вона сама почала цікавитись цим. Дівчина зрозуміла своє покликання на землі, вона змогла врятувати усіх від голоду, а також навчала всіх того, чого навчила її мати.
Фанрайтер: Олександра Іваськова, Кам'янець-Подільська ЗОШ№17.
Фендом: ПРИТЧА
Персонажі: Бонна
Жанри: оповідання-фентезі
Статус: завершений великий(1/1 фендома)
Ніхто не міг вижити окрім однією молодої дівчини на ім'я Бонна. У цей час Бонні було лише 19 років, проте вона була креативною і активною дівчиною. Як і всіх жителів "Молодої країни", її сім'ю не оминуло жорстоке рішення керівника держави. Так як Бонна була пізньою і єдиною дитиною в сім'ї, вона втратила всіх своїх родичів. На момент смерті її батьків, матері, Клер Мальбертон, було 56 років, а батьку, Томасу Мальбертону, - 58. Вони обоє любили землю і працювали агрономами. Подружня пара могла годинами працювати на полі, не помічаючи, як плине час. А ось їхня донька взагалі не цікавилась захопленням батьків, вона вважала це нудним заняттям.
І ось, коли в країні знищила усіх старших людей, Бонна залишилась одна. Спочатку їй вистачало запасів, як і іншим, але через 5 років у неї також все закінчилося.
Йшов час... Бонна почала помічати дивні речі. Кожного дня, о 2 годині ночі, Бонна бачила свою матір. Спочатку їй здавалось що вона марить, або це взагалі сон. Проте коли матір почала все частіше і частіше з'являтися в житті доньки, Бонна зрозуміла, що це - дух матері. Клер намагалась допомогти своїй доньці вижити, жінка розповідала усе про землю і городину. Дівчина ж, спочатку ігнорувала "послання з того світу", але згодом зрозуміла їх сенс і почала прислухатись. Вона уважно спостерігала за знаками матері. Таким чином їй вдалось вижити. Це заняття вже не здавалось їй таким нудним і безглуздим, вона сама почала цікавитись цим. Дівчина зрозуміла своє покликання на землі, вона змогла врятувати усіх від голоду, а також навчала всіх того, чого навчила її мати.
Немає коментарів:
Дописати коментар